Pavlo Zhezhnych-блог

Від Зеленої вулиці до вул. Яблоновських (Руставелі) тягнуться високі горби. В часах облоги Хмельницького 1648 р. була тут Вовча гора, яку зайняли українські війська. І з цієї сторони через Зелену вулицю йшов перший наступ на місто, під Галицьку браму. Пізніше згадується гола гора, звана «Скалкою»; нині тільки вуличка «На Скалці» (Скельна – бічна Яблоновських) пригадує це ім'я. Ці околиці належали до міста, під назвою Темричівського лану; місто наймало землі чиншівникам, і тут було багато городів, передміських домиків і пасік. У 1672 р. під час турецької облоги Львова стояв тут султанський мостівничий табір під проводом волоського воєводи Кантакузена: волохи висипали тут шанці й звідси обстрілювали місто. Скалка через те опустіла. В 1695 р. стояв тут табором польський великий гетьман Станіслав Яблоновський, опісля він загорнув собі ці землі й поставив тут величаву палату, заложив англійський парк і засадив вісім чотирикутників лип. Тут відбувалися магнатські забави й з'їзди. В 1792 р. хорват Моранович запускав звідси перший бальон (повітряну кулю). У 1795-1799 рр. був тут літній театр. 1822 р. військо купило палату з садами, й з того часу є тут казарми. 9 вересня 1848 р.

Густіше заселена була Зелена вулиця, давніше — Сихівська або Покутська. Туди йшла дорога до Рогатина, Станіславова й на Покуття, т. зв. Покутський шлях, доволі оживлений. При багатьох домах були широкі подвір'я, що служили на заїзд для купців, які переїздили сюди з своїми товарами; залишки їх є й тепер. У XVIII ст. були тут також магнатські палати Замойських (ч. 23) і Синявських (ч. 25—27). В 1685 р. при Зеленій вулиці засновано для домініканів костел св. Урсули, який пізніше (1878 р.) передано євангелицькій громаді.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Потоки Полтви розливалися широко й над ними творилися мочари. Теперішня вул. Кохановського (Левицького) була багниста і в середній частині незамешкана. Називано її «Рурами» або «На рурах» від водопроводу, що йде нею від Погулянки. На початку цеї вулиці замітні доми з «крученими стовпами», що надали ім'я цьому місцю; є вони досі: з одної сторони — старі, з другої — дороблені. При кінці вулиці «На рурах» за ставком Шуманівкою (біля Академії ветеринарії – тепер Зооветеринарний інститут) домики ставали густіші й була тут славна колись реставрація Макольондри з городом. Сюди вела дорога на Погулянку.

Через Галицьке передмістя плила ріка Полтва, що постає з двох потоків. Головний потік Пасіка, що збирає води з Погулянки й Цетнерівки, йшов теперішньою вул. Кохановського, перетинав Панську й Баторія і входив на Академічну площу; до нього в околиці вул. Охоронок (Кониського) допливав крутий потік із Вороблячого ставу (тепер басейн на території зооветеринарного інституту) у саді сакраменток, з другої сторони — потік Сольський. Другий потік Сорока, що постає з двох потоків: один пливе з Вульки (Сахарова), другий із Залізної Води,— оба лучаться внизу Стрийської вулиці (тут був колись міст і рогачка), і об'єднаний потік пливе через вул.

Галицькі передміщани були люди завзяті й не раз вели спори з містом, найбільше за податки, які треба було платити на міські потреби, й за шарварки для поправи доріг та валів. Найболючішим для передмістя було те, що воно не мало ніяких укріплень і в часі війни падало все жертвою ворога. На початку XVII ст. передміщани підняли сміливу думку обвести своє передмістя укріпленнями. Король Жигмонт III прийняв цю думку прихильно, й королівський інженер Аврелій Пассаротті виробив план фортифікаційної лінії. Вона мала починатися від Вовчої гори (мабуть, теперішня Стрільниця) і вести через Личаків, Рури (вул.

Околиця вул. Пекарської й Сакраменток (Туган-Барановського) звалася давніше Песій Ринок, не знати, з якої причини. Перші оселі постали тут у XV ст., осадив їх німець Петро Айзенгітель. Костел сакраменток заснований 1718 р., будову викінчено аж 1881 р. у бароковому стилі з невдалою вежею; при костелі є монастир з великим садом і ставком, що називався колись Вороблячим.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Парохіяльна церква Богоявления Господнього згадується вперше 1386 р. Вона стояла на місці, де вулиця Фредра сходиться з вулицею Баторія, на грунтах, що були між двома потоками, Пасікою й Сорокою. Було при ній братство, що дістало статут 1591 р. Подібно як на інші церкви, так само й на церкву Богоявления напав і замкнув її 1584 р. латинський архієпископ Соліковський, щоб присилувати православних до нового календаря. Братство належало до заможніших і вело ширшу діяльність. Вже 1546 р. була при церкві школа — найстарша з відомих нам у Львові. Пізніше братство утримувало також шпиталь.

Галицьке передмістя заселяли доволі густо українці. Вже 1406 р. знаємо тут наших передміщан, як-от: Юрко Лучник, Баранчук, Кучук, Іван Товмач, Микола Гончар, Ходір Червоноскірник та інші. В XVII ст. мешкали значніші роди Красовських, Бруханських, Ярошів, Зінкевичів, Білдягів. З ремісників було тут багато пекарів, що жили на Пекарській вулиці.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

При теперішній вул. Баторія (Князя Романа), в місці, де гімназія (середня школа № 35), був монастир кармелітів взутих, заснований 1614 р. Під час облоги 1648 р. українські війська здобули цей монастир 9 жовтня; до цього причинився якийсь передміщанин-маляр, що показав догідний доступ до кляштору через доми й паркани. При обороні полягло близько 400 людей, що схоронилися в монастирі. Надгробний напис з їх могили переховується в другому монастирі кармелітів при Губернаторських валах (костел на вул. В. Винниченка). Українці пробували тоді здобути й Галицьку браму; в бою поліг Клим Лизогуб, батько відомого козацького роду з Полтавщини.

При самих мурах міста стояв монастир бернардинів, збудований у XV ст. з дерева, перебудований по 1600 р. Костел монастиря зведено у ренесансному стилі, з тесаного каміння, у трьох кондигнаціях, з характеристичними волютами й фігурами святих. Всередині він має три нави, 15 барокових вівтарів. Сам монастир складається з ряду будов, ззаду (від сходу) є останки давніх мурів зі стрільницями. Окремо стоїть вежа новішого походження. Перед костелом колона Івана з Дуклі в пам'ять облоги Львова Богданом Хмельницьким; бернардини склали легенду, що їх святий показався під час облоги на хмарах і ослонював місто від куль*.

Галицьке передмістя лежало при шляху, що вже у княжих часах вів зі Львова до Галича. Мабуть, з тих часів походить перше заселення цієї околиці. Як постав новий Львів серед мурів, Галицьке передмістя починалося від Галицької брами, на перехресті теперішніх вул. Галицької й Собєського (Братів Рогатинців). Місце перед брамою звалося «Під стражею». Тут стояв малий костел Воздвижения Чесного Хреста, побудований в XVI ст. з цвинтариком довкола. Він був костелом ковалів, слюсарів, іглярів і котельників. Знесений за часів Йосифа II. В сусідстві була палата Потоцьких, що згодом перейшла у власність міста.

Додано нову тематичну галерею Оборонні мури.

Додано нову галерею визначних місць Цитадель.

Чортівська Скала, одна з найвищих піднесень в околиці Львова, видна з далеких місць, але зблизька захована в лісі. Прогульковців притягають туди великі звалища каміння, пісковика, фантастично уложені. Легенда каже, що чорт хотів завалити церкву св. Юра, що починала будуватися, і ніс на неї великий камінь, але запіяв когут і скала випала з чортячих рук... З давнішої історії Чортівської Скали знаємо небагато. Наприкінці XVI ст. шляхтянка Катерина Сапоровська дарувала цей ліс львівським бенедиктинкам, і при цім ордені Чортівська Скала лишилася й досі. Одна монахиня з кінця XVII ст. оповідала, що бачила тут залишки мурів і звалища якогось замку,— вістка не дуже певна. Звалища скал займали колись значно ширший простір, ніж тепер, пізніше їх винищено на каміння. Від першої половини XIX ст. Чортівська Скала притягала до себе численні прогульки зі Львова. Тоді оспівувано її в поезіях та складано про неї фантастичні епопеї — про князя Ігоря, що тут мав свій замок, воював з братом Володарем і хотів відібрати йому жінку Аделю; про Бонна й Вудиславу і подібні. Чортівською Скалою опікувалася пильно ігуменя конвенту бенедиктинок Йосифа Кун.

В цій стороні лежать популярні місця прогульок: Медова Печера і Чортівська Скала. До Mедової Печери веде Пасічна дорога, попри Маєрівку; серед узгір лежить котловина і в ній дві невеликі печери. В 1850-х рр. тут була каменоломня і тоді видовбано печери. Назва Медової Печери, або Медунки, походить від того, що у печерах є вапняк, який кольором своїм нагадує мед (кристалічний вапняк).
В цій котловині є сліди невеликого цвинтарика: на цьому місці в 1914—1915 рр. російські воєнні суди виконували засуди смерті й тут хоронено розстріляних.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Сусідні Кривчичі належать до найстарших сіл під Львовом. Як було вже згадано, тут збирався купецький караван, що їхав на схід; дорога йшла через Лисиничі на Глиняни й далі. На кривчицьких полях стояв також табір Богдана Хмельницького 1648 р. і частина військ 1655 р. Досі ще частина кривчицьких піль має назву Табори.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Деякі історичні спомини в'яжуться також із місцями за Личаківською рогачкою. Ялівець став голосний під час війни. В тутешніх казармах боронилися в листопаді 1918 р. українці і полягли у боротьбі з переважаючими силами поляків; їх спільна могила була довший час коло касарень, пізніше тіла полеглих перенесено на Личаківський цвинтар. Далі поодинокі могили були при Пасічній дорозі і на Маєрівці (від прізвища німця Маєра, з часом назва трансформувалася на сучасну «Майорівка»).
В 1919—1920 рр. Ялівець був славний табором інтернованих українців, через який перейшли тисячі інтелігентів і селян, цивільних і військових.

Личаків був колись відомий різного роду авантурниками. Так, наприклад, славним був близько 1848 р. муляр Куба Пельц; він був середнього зросту, присадкуватий, але відзначався великою силою, й кожної суботи, по виплаті, підпивши, робив на передмістю галабурди; раз у бійці повкидав до криниці, головою вділ, дев'ятьох гренадерів. Його переміг врешті на якійсь забаві Каспер Смоленський. Потім «королем Личакова» став Антін Плєцьон, різник і пачкар (контрабандист), що воював з акцизними сторожами й поліціянтами. Інший різник, Грінер, відзначався також великою силою, головою вибивав двері і брав участь в атлетичних змаганнях у цирку.

Давні мешканці Личакова відзначалися своєрідною вдачею й звичаями. Вони були частково українці, частково поляки. Ці останні мали свою колонію на Мазурівці побіч Личаківського цвинтаря. Довгі часи у личаков'ян утрималися давні передміщанські убрання: чоловіки в будні дні ходили у коротких спенцерах (Куртках, кафтанах), у споднях до чобіт з високими халявами, у темно-синій камізельці, з хустиною на шиї й шапкою (т. зв. саделком) з дашком. З кишені виставала кольорова хустка до носа. У святочні дні вбиралися в темно-синю капоту (чоловічий верхній довгий одяг) й деколи циліндр. Зимою носили баранячі кожушки, короткі або довгі.

Личаківський цвинтар, популярно званий «пісками», існував уже в XVI ст.; тоді хоронено тут померлих на пошесні недуги. При кінці XVIII ст., коли знесено цвинтарі коло церков, відкрито тут кладовище для всіх. Найстарша частина цвинтаря є на горбку біля альтани, там є пам'ятники з кінця XVIII ст. Пізніше цвинтар поширювано; востаннє під час війни, коли постало воєнне кладовище.